Миколаїв. Львівська область

На посаді підскарбія Степанові Бандері вдалося зробити чимало. Зокрема, він налагодив виготовлення пластових срібних відзнак, які купляли пластуни. Організовував також пакування кориці та какао для “Народної торгівлі” за посередництвом Кооперативи пластового постачання, розповсюдження газет тощо. Для залучення коштів організовувались усілякі виступи та концерти. Курінь придбав невеликий кінопроектор і демонстрував глядачам за плату короткометражні фільми.
З 1 липня 1929 р. Степан Бандера взяв участь у тритижневому мандрівному таборі “Червоної Калини” карпатськими верхами Ґорґан і Бескидів (тепер – Івано-Франківська та Львівська обл.), маршрут якого за сучасними мірками можна віднести до другої (зважаючи на погодні умови – до третьої) категорії складності пішого туризму (пластовий табір на “Соколі” – г.Висока – г.Ігровище – г.Сивуля – г.Клива – г.Попадя – г.Спіскова – г.Яворова Кичера – полонина Мшана – г.Яйко-Ілемське – с.Людвиківка (тепер – с.Мислівка Долинського р-ну Івано-Франківської обл.) – г.Магура – с.Либохора (тепер – Сколівського р-ну Львівської обл.) – г.Маківка). В околицях гір Спіскова – Яворова Кичера відбулася зустріч із закарпатськими пластунами. Після неї таборовики розділилися: одна група понесла до Підлютого підпільну націоналістичну літературу, інша, дотримуючись маршруту, досягла Маківки. Велика складність мандрівки не завадила стрийським пластунам досягнути мети. На думку Остапа Савчинського, саме під час цієї подорожі Степан Бандера отримав пластове псевдо “Баба”, бо увесь час жартував, а коли западала найбільша тиша, починав співати “Курінь є створений для нас, не треба нам бабів!”.
Разом із пластунами куреня “Червона Калина” Степан Бандера ходив на панахиди, які щороку відбувалися на могилах січових стрільців на Маківці. Дав рекомендації для вступу в курінь Теодору Вішці, Осипу Николишину, Богдану Петріні, Володимиру Салдану. Крім цього, брав активну участь у багатьох дискусіях. Наприклад, на зборах 28 лютого 1929 р. висловив свою думку щодо повноважень керівництва куреня: якщо Євген Пеленський вважав, що повинна панувати диктатура (керівник сам мав обирати решту членів вищого керівництва куреня), Степан Охримович наполягав, щоб усе залишати без змін, лише керівнику куреня надати дещо більших повноважень, то Степан Бандера говорив, що диктатура прийнятна лише тоді, коли на цю посаду є відповідна особа.
У липні 1930 р. він взяв участь в одномісячному таборі біля с.Крушельниця (тепер – Сколівського р-ну Львівської обл.) недалеко г.Парашки... Після закриття табору пластуни помандрували на Маківку, де 3 серпня таємно посвячено курінний прапор із вигаптуваним кличем: “Не принести сорому українській землі!”. Проект прапора розробили Орест Гладкий та Юліан Буцманюк, збір коштів на виготовлення прапора організував Степан Бандера, а посвячення здійснив о. мітрат Йосиф Сліпий. Це була одна з останніх ініціатив куреня. У вересні 1930 р. польська влада заборонила діяльність організації.
Отже, впродовж 1922–1930 рр. Степан Бандера у складі “Пласту” сумлінно виконував усі обов’язки та доручення, покладені на нього старшиною 5-го пластового куреня імені Ярослава Осмомисла, а згодом – 2-го куреня старших пластунів “Червона Калина” у Стрию та Львові. Тут він отримав прекрасну фізичну підготовку (завдяки пішим походам околицями Стрия, мандрівкам Карпатами, різного роду змаганням і вишколам). Займався легкою атлетикою, плаванням, лещетарством, баскетболом, пішим туризмом, шахами, співав у хорі, грав на гітарі і мандоліні, не палив і не вживав алкоголю. А ще набув обширних знань з історії України, народознавства, картознавства, основ медичних знань, військової справи та ін. Та найголовніше те, що “Пласт” виховував у своїх членів високу мораль та сильну волю, тому участь Степана Бандери у цій організації можна вважати однією з визначальних у гартуванні характеру та формуванні світогляду майбутнього Провідника ОУН.

Андрій СОВА.