Миколаїв. Львівська область

Леонтій Войтович

Документи не горять…
Історія більшості міст та містечок України ще не написана або написана поверхово. Дослідники часто скаржаться на повну або часткову відсутність давніх документів, що теж не завжди правда. У більшості випадків документи просто розкидані та розпорошені і для того, щоб їх зібрати, потрібно багато часу та енергії. Однак, документи все-таки не горять і навіть спалені архіви по краплинах піддаються відновленню. Архів з матеріалами давньої історії міста Миколаєва над Дністром, розташованого у Львівському повіті Львівської землі Руського воєводства (нині районний центр), як і архіви більшості з численних галицьких міст, не зберігся. Почасти винні в цьому самі миколаївські міщани, які не захотіли передати свої найдавніші документи до т. з. Бернардинського архіву у Львові, як їм рекомендував уряд в останній чверті ХІХ ст., а вирішили зберігати їх і далі у своїй Ратуші. Там була спеціальна скриня для зберігання документів, і думаю, що не одна. Міський архів був багатий. Відомий дослідник літератури миколаївчанин д-р Михайло Мочульський (1875-1940) перед Першою Світовою війною оглядав в міському архіві оригінали привілеїв королів Сигизмунда ІІІ Вази, Михайла Корибута та Станіслава Августа, диплом цісаря Франца І, три книги Copiae documentorum ecclesiae parochialis Mikolajovien (копії актів католицької парафії), в яких вже були знищені часом краї, книгу лавного суду за 1739-1745 рр., книгу цивільних справ (заповітів, контрактів, даровизн) за 1749-1797 рр., яка мала 1426 сторінок, та інші документи. Кілька з цих документів дослідник опублікував (Мочульський М. Привілеї м. Миколаєва над Дністром // Записки НТШ. Т.43. Львів, 1901. Miscellanea, C.1-11). Робили виписки з міського архіву для своїх публікацій польські історики Міхал Баліньський і Тимотеуш Липиньський (Starozytna Polska pod wzgl’dem historycznym, jeograficznym і statystycznym opisana przez Michala BaliDskiego i Tymoteusza LipiDskiego. T.2. Cz.2. Warszawa, 1844. S.577-578). Працювали з міськими документами також Олександр Яблоновський (див.: yrуBa dziejowe. T.18. Polska XVI wieku pod wzgl’dem geograficzno-statystycznym opisana przez A. JabBonowskiego I A.PawliDskiego. Warszawa, 1891. S.62-64) та відомий галицький краєзнавець Антон Шнайдер (1825-1880) (Статтю А. Шнайдера про Миколаїв див.: SBуwnik geograficzny krolestwa Polskiego i innych krajуw sBowiaDskich / Pod red. F. Sulimierskiego, B. Chlebowskiego I W. Walewskiego. T.6. Krakуw, 1885. S.403-405; Див. також: Войтович Л. Миколаїв у документах. Пам’ятi Антона Шнайдера // Громада (Миколаїв), 1990. 1.11, 3.11). Матеріали з історії рідного міста збирала і відома письменниця та поетеса Уляна Кравченко (Юля Шнайдер) (1860-1947), племінниця Антона Шнайдера, але вони залишилися переважно неопублікованими. Сам же міський архів згорів в кінці серпня 1914 р., коли важка мортирна батарея російської армії, придана 48-й піхотній дивізії генерал-майора Л.Г.Корнілова (1870-1918), майбутнього вождя білогвардійського опору, помилившись прицілом, дала залп по центру міста замість укріплень австрійського тот-де-пону. За іронією долі згоріла тільки одна ратуша з міським архівом та корчмою. Однак вціліли копії документів, внесені у Львівські гродські книги чи інші реєстри, а таких внесень виявилося багато. Значну частину з них розшукав і опублікував у своїх есе інший миколаївчанин відомий письменник Ярослав Гнатів, який користується псевдонімом Ярослав Николович (Гнатів Я. Ключ розуміння (джерела духовності Миколаївщини над Дністром у XV-XVIII ст.) // Миколаївщина. Збірник наукових статей. Т.1 / Відпов. ред. Л. Войтович. Львів, 1998. С.173-203; Ярослав Николович. Кам’яна господиня. Львів, 2001. 199 с.; Його ж. Коли прокидається лицар. Львів, 2006. 232 с.). Ці праці – краще, що було написано про Миколаїв над Дністром за останні два століття.  
Уродженець міста о.Антоній Зелінський (1808-1854), який був пробощем миколаївського фарного костьолу св. Миколая у 1835-1854 р., складав історію міста, користуючись матеріалами міського та парафіяльного архівів, заносячи ці матеріали до свого діаріуша “Книга, заслуговуюча на пам’ять костьолу Миколаївського”. Його записки пропали у вирі Другої світової війни. Можливо, їх вивіз у 1944 р. останній римо-католицький пробощ о.Казимир Нєпокуй (1891 – після 1944), який обіймав миколаївську парафію у 1934-1944 рр. Залишається невелика надія на те, що ці записки ще можуть бути віднайдені.
Записками А.Зелінського користувався о.Володимир Федусевич (1885-1962), громадський і культурний діяч, довголітній парох церкви св. Миколая (1921-1959). Навесні 1945 р. на чистих листочках, вшитих в Євангеліє Апракос, він записав свою “Хроніку парохії і міста Миколаїва над Дністром”. Це жива розповідь про звичаї та життя міста у першій половині ХХ ст. У своїй історичній частині вона є компіляцією із записок А.Зелінського, виписок з польських довідників, енциклопедій, матеріалів Уляни Кравченко та Михайла Мочульського. Володимир Федусевич приїхав до Миколаєва після пожежі Ратуші, і оригінальні документи з міського архіву до його рук вже не потрапили.